Фольклорні записи поета в нашому краю

Народна пісня завжди виражала настрої й прагнення трудящих, їх ставлення до подій, розуміння навколишнього світу.

Т. Г. Шевченко протягом усього свого життя цікавився народною творчістю. Вона була одним з тих джерел, з яких виростала поетична творчість Кобзаря. Шевченко з глибоким інтересом вивчав збірники народної творчості, але ще з більшою увагою він прислухався до пісні в устах народу і залишив велику кількість записів народних пісень, багатьох частушок. Записав Шевченко й кілька переказів та приказок.

Фольклорні записи Шевченка відзначаються точністю, в них не було ніяких відхилень від того, як пісні виконувалися в народному середовищі.

Характерною рисою Шевченка-фольклориста було прагнення збирати передусім сучасний йому фольклор. Найбільш цікавило поета те, як у народній творчості відбилися визвольні прагнення, протест проти гноблення. Фольклор був для Шевченка одним із засобів пізнання народного життя.

Перебування Шевченка у 1859 році в селі Гирівці на Конотопщині було недовгочасним. Він приїхав туди о десятій годині вечора 21 серпня, а виїхав уранці 25 серпня. За спогадами Ф. Лазаревського, настрій у Шевченка в той час був пригніченим. Адже він зазнав тоді багато переслідувань, і йому заборонили перебувати на Україні.

Однак і за цих умов Шевченко багато працював. Лазаревський відзначає, що поет вставав і йшов у садок. В ці дні він намалював портрет А. Лазаревської, працював над своїми рукописами, зустрічався з селянами Гирівки.

Тут Шевченко записав дві народні пісні. Автографи їх містяться на другій сторінці аркуша, на якому Шевченко переписав вірш «Ой по горі роман цвіте». Під текстом цього вірша стоїть дата: «1859. 23 августа. Гирівка».

Перша пісня має журливий характер: батько радить синові одружитися з сиротиною, з неї може бути добра господарка. Однак життя тогочасне, кріпосницька дійсність не могли справдити таких надій, пісня закінчується сумним узагальненням – не з усякої сиротини буде господарка, не кожну людину чекає щастя, радість у житті:

      Теши, сину, ясенину –
      Гостре кіллячко буде,
      Бери, сину, сиротину –
      Господаронька буде.
            Не з всякої ясенини
            Гостре кіллячко буде,
            Не з всякої сиротини
            Господаронька буде.

Друга пісня має сатиричний характер, вона виявляє неприхильне ставлення селян до церковників, відбиває небажання селян відвідувати церкву:

      Ходить собі по церковці,
      Книжечку читає,
      Та сам собі дивується,
      Що людей немає.
             Попе! попе! будеш битий –
             Не вмієш читати,
             Та не вмієш так як треба
             Людей научати.

Ці фольклорні записи – цікавий момент у зв’язках Шевченка з Сумщиною. Вони відтворюють непереборне бажання поета збирати пісенні творіння народу, вивчати його настрої.

Фольклорні записи Шевченка увічнюють сторінки поетичного літопису народного життя.

                                                                                         Ю. Ступак

Ленінська правда. – 1961. – 10 берез. – С. 3.