Марковичі

Справді старовинний український рід Марковичів (Маркевичів) одна з окрас у генеологічних гілках наших краян. На нинішній Сумщині Марковичі з'явилися наприкінці ХVІІ століття з Прилук, де їхня шляхетська козацька родина займала значні військові посади.

Більш-менш почати оповідь про Марковичів можемо з Якова Андрійовича (1696-1770рр.) Він навчався в Київській академії, де зблизився з видатним ученим і громадським діячем Феофаном Прокоповичем, з яким потім довгі роки дружив і листувався. Після навчання в академії Яків іде служити в козацьке військо до гетьмана І.Скоропадського, де приятелює з полковником, а потім і наказним гетьманом П.Полуботком. Після кари над Полуботком було знищено і всю його політичну партію. Та Я.Маркович уцілів. Очевидно, найближчого друга захистив Ф.Прокопович, який на той час став правою рукою Петра І. Більше того Марковичу віддають у власність села Засулля під Ромнами і Сваркове на Глухівщині, що стало його родовою вотчиною.

З часом Я.Маркович доріс і до генерального підскарбія (міністра фінансів) України, займав інші визначні посади. Маркович усе життя домагався відновлення гетьманату на Україні, і саме він, Яків Маркович, подав гетьманську булаву останньому гетьману України – Кирилу Розумовському.

Визначився вплив Полуботка й на іншому. В спадщину Якову Андрійовичу дісталася Полуботкова “Хроніка” – літопис подій на Україні. Яків узявся її продовжувати. А потім аж до 1767 року веде і власний щоденник. Події, описані ним у Ромнах, Глухові, Сварковому – десять великих томів – становлять неоціненний матеріал для дослідників історії не лише Сумщини, а й усієї України.

Я.Маркович був одним з найосвіченіших людей України. Чудово володів латинню, польською, французькою, іншими мовами, був тонким знавцем мистецтва, добре знався на медицині. Мав бібліотеку. Окрім державних та літературних справ, займався й суто комерційними. Саме з прізвищем Марковича пов’язане відкриття фарфорової глини в Полошках.

Олександр Маркович (1790-1865), котрий народився і жив у Сварковому, гідно ніс добре ім’я свого діда, в історію української культури увійшов як історик, етнограф, педагог. Після закінчення Харківського університету Олександр Миколайович зайнявся дослідженням фольклору, старовини в рідному краї. Заперечував кріпацтво, виходив з клопотанням до царя звільнити від рабства його 976 ревізьких душ, та не дозволили.

У Сварковому О.Маркович власним коштом відкрив школу. Причому не лише для хлопчиків, а й для дівчаток. Навчання тут проходило на основі тих освітянських ідей, які Олександр Михайлович виклав у книзі “Про поширення письменності”, яку видав у Москві. О.Маркович частково впорядкував і видав щоденник свого діда. Дослідник надавав велику допомогу всім, хто цікавився історією і побутом України.

Помітний слід в історії вітчизняної культури залишив й інший внук Я.Марковича – Микола Маркевич (1804-1860), котрий народився в Дунайці на Глухівщині, і з цим селом та Полошками пов’язував усе своє життя майже безвиїзно, окрім навчання в Петербурзькому університеті. Палітра його зацікавлень теж вражає: історик, етнограф, поет, перекладач, композитор, архівіст. Миколі Андрійовичу належить авторство п’ятитомної “Історії України”, він уклав два фольклорні збірники українських народних пісень, написав фундаментальну працю “Звичаї, повір’я, кухня і напої українців” тощо. І все це твориться тут, під Глуховим, як і книга оригінальних віршів – “Українські мелодії”.

Шляхом М.Марковича пішов і його син Андрій (1830-1907), юрист за фахом. Він дослужив до сенатора, що не заважало йому проте, бути помітним діячем українського національно-визвольного руху. Будучи людиною музично обдарованою А.Маркевич зробив обробку ряду народних пісень.

1898 року А.Маркевич заснував у Петербурзі товариство імені Т.Г.Шевченка для допомоги нужденним уродженцям України, які навчалися в закладах столиці. Йому вдалося згуртувати значні авторитети впливових людей: М.Микешина, Д.Менделєєва, М.Чайковського, Д.Яворницького, О.Пипіна, Д.Мордовця та інших. Пізніше до товариства ввійшли В.Короленко, І.Рєпін, М.Вовчок, М.Лисенко, М.Заньковецька, М.Кропивницький, інші видатні особистості України й Росії. Товариство, організоване нашим земляком, тривалий час було бастіоном українського культурного руху в царській Росії.